Все менше стає ось таких живих струмків та лугівок, які швидкоплинно несуть течією свої води у більші річки. Прикро, що за мрійливо-першочерговим виміром збагачення ми ставимо на задній план екологію, від якої в принципі і залежить все живе.
Тут ще не зовсім агрохолдинги випалили та зневоднили болотисту місцевість, а тому так стрімко пробивається по уторованій в`юнкій «стежині» чиста як блиск водиця.
Струменіють чисті потічки скрізь очерет, а шлях їм до водяної широчіні проторують верболози, які ніби захищають ці струмки від сторонніх перешкод…
Проїжджаючи повз село Маличина Гребля, що на Борзнянщині, ми не могли не зупинитися, аби помилуватися течією річки. Як розповіли нам потім місцеві, ця річка має назву Доч, яка у свій час слугувала стратегічним об`єктом у подоланні шляху між населеними пунктами…
І хоча цієї пори, 8 квітня, було ще холодно (зранку випав навіть сніг, який щоправда на сонці швидко розтанув), чернігівець Максим Соловар, який родом із Стахорщини Новгород-Сіверського району, вирішив не надовго зануритися в дуже холодну воду.
— А що, може, скоро й не буде де в природному середовищі ось так просто поринути у річку, — напівжартома зауважив хлопець.
На жаль, все частіше ми бачимо на Чернігівщині мертві струмки та невеличкі річечки. Найбільше потерпають вони через штучне висушування та заорювання площ, які прилягають до водойм. І, схоже, усілякі умовляння, заклики, побажання до представників агрофірм (а найчастіше вони і знищують заливні луги та болотисту місцевість), на них не діють — пагубна для навколишнього середовища, а отже і нас з вами, діяльність активно продовжується. Тож поки держава не створить і не застосує суворих санкцій за знищення природи, аж до кримінальної відповідальності, до таких агрофірм і агрофірмочок, знищення всього живого продовжуватиметься.
